ІВАН ФРАНКО-ПОЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧЕСТІ


ІВАН ФРАНКО І ЖИДАЧІВЩИНА

(до 160-ліття з дня народження )

за матеріалами бібліотечної краєзнавчої акції 

2016 

ІВАН ФРАНКО І ГОЛЕШІВ




                                                           
               Село  Голешів  знамените на видатних людей. Однією з них була вчителька Євгенія Іванівна Бохенська.
                 Народилася вона в селі Краснопільці Зборівського району  Тернопільської області.У 1881 році вступила у вчительський семінар у Львів,у 1886 році закінчила і дістала право самостійно навчати  початкові класи. У 1889 році  складає іспит, що дає їй право працювати викладачем середнього учбового закладу. Під час навчання у Львові  Євгенія Бухенська  познайомилась з Іваном Франком  І стала для нього близькою  подругою.
               Перед Другою світовою війною доля її закинула у село Голешів. 

 

більше див.ТУТ

 

Іван Франко і Ходорів

За постаттю гранітного Франка
Стою так само непорушно й тихо.
Не помічає площа гомінка-
Поет в зажурі стереже від лиха.

 Дивлюсь з ним в напрямі однім,
Поперед нього і не смію стати,
Боюсь,що може поглядом своїм
Мої думки гріховні розгадати…

18.05.2005р.Василь Федько
Іван Франко в м. Ходорів
       Іван Якович  Франко – геніальний  художник слова – поет, прозаїк, драматург , перекладач , а також критик і історик  літератури, публіцист,етнограф, фольклорист.
       На жаль , немає достовірних даних про перебування Івана Франка в  м.Ходорів.  Коцовська ( з роду Білоусів) пам»ятає розповіді батьків про те , що Франко гостював у  старенькій дерев»яній  церковці. Ще одну згадку про перебування Каменяра в  Ходорові можна знайти у книзі  « Спогади про Івана Франка», видану в Києві 1981р. Упорядкував її  Олександр Дей. Міститься у ній нариси  Марії Білецької з посиланням на с.Добрівляни.  Дей робить примітку ,що  воно знаходиться у  Жидачівському  районі. Франко був у  с.Добрівлянах, бо там вчителювала Ольга Білецька. Можна припустити , що перебуваючи у цьому селі , Іван Якович міг завітати  м. Ходорова. 

  більше матеріалів див.ТУТ...

 

19 серпня


І.Я.Франко   і   Девятники




       Рік 1898 .У цей рік вперше прибув І.Я.Франко у Девятники  Бібрського повіту. У цьому селі проживав граф Іван  Шептицький. Він був старенький , своє багатство передав своєму сину Климентію,який ще вчився у Відні.
      У 1894 р.прибув на парафію греко-католицької  церкви отець Стисловський. Разом з ним прибув керівник церковного хору Троян.
    Він збирав і записав народні пісні з навколишніх сіл. Організував сільський хор і вистави. Йому  було боляче,що в селі не було читальні,а сільські хори і вистави відбувалися у сільських стодолах або в лісі на поляні.
     Прекрасна природа село так глибоко впливала на серце поета: біленькі хати у вишневих садочках,а навколо  квіти і квіти,куди не поглянеш оком.А вечорами пісні на вулиці,жарти парубків та дівчат,молодечий сміх,пісні,так нагадували йому своє дитинство у с.Нагуєвичах І стареньку кузню батьків,що вивела його до Львова на науку.
     Отець Стисловський порадив йому  зупинитися в старенькій священичій родині отця Едика Філіповського ,що проживав у центрі села на старому приборстві.
      Громада  побудувала нове приборство старенької церкви. На старім приборстві почав господарювати син отця  Едика  Ефтимян,якого з Відня виписав батько « з наук». Ефтимян був ровесником Іван Франка.
   «Я кінчав Віденський університет,теологічний факультет. Мене хотіли  посилати в Рим для продовження навчання,але батько відкликав мене з університету. Тепер  я працюю,як  бачите,пане  поете,війтом села вже другий рік,вибрала мене громада. Володію 9 мовами,так що Вам не буде скучно.»Так пройшло їхнє знайомство тут , в мальовничому куточку цієї сім»ї.

   При допомозі  сільської  інтелігенції записував Іван Франко народні пісні,легенди,якими  жили сільські русини. Вечорами,коли сходив місяць,поет брав у руки пензлик і малював сільський краєвид та записував в книжечку вірші.
    Найкращою його прогулянкою був похід  до  Пятничанської  башти , де сходилися з усіх куточків Львівщини інтелігенти.
    Після роботи завжди йшов на річку Боберку,яка протікає посередині села,ловив рибу з Трояном ,купався в річці,коли виходив з води,витягав з кишені свою улюблену книжечку,щось записував.
    А коли вже від"їжджав у Львів ,то ніби жартома сказав отцеві Стисловському: " Пане  отче,колись цей купол Вашої церквиці впаде на голови парафіян.Вам вже пора взятися всім миром за побудову нової церкви,адже це село історичні має назви,що підходить до колишнього містечка,а Ваша церква перейшла свою історію. Якби вона вміла говорити».

      так виглядає церква в Дев"ятниках сьогодні

І Іван Франко через місяць від»їхав у Львів.
     Через 6 років Іван Франко відвідав наше село у червні 1904р.Тут вже закінчувалося будівництво церкви на кошти графа Климентія Шептицького. Тепер було вже багато  прихильників І.Франко не тільки серед інтелігенції,а й з простими русинами як Дякони,з  дяком Горінцем,писарем Бурчовським та прибувши на свою квартиру,Іван Якович  зустрів свого друга такими словами:
    Як ся маєте,пане Єфтим»яне,спольщений радикале»,- так називав Єфтим"яна І. Франко. Він любив дівчат підлітків, які любили українські народні пісні. Марусиночка – так називав старшу дочку  Єфтим"яна  Марію – яка слухала і підправляла пісню і разом з ним співала українські народні пісні.
       Іван Франко вперше у нас записав українську народну пісню « Ой там під горою та під кремінною».А його Марусиночка своїм дзвінким голосом дублювала під гітару.Він говорив їй: « Коли я вперше сюди прибув,то ти ще під стілець ходила,а сьогодні ти мене виправляєш по співу. Йдуть наші роки , як води пливуть».Єфтимян любив сперечатися з Іваном Яковичем про війну з поляками 1654- 56рр.під проводом гетьмана Зіновія Богдана Хмельницького – земляка Филиповських.
       Іван Якович відстоював просте козацтво, що втікало з міст та сіл по призову до козацького війська з косами та вилами, які йшли на боротьбу з шляхтою. А  Єфтим»ян захищав реєстроване козацтво,що шаблями відбивали поляків при допомозі всього народу та  народів Європи,ми могли отримати свою державу і Хмельницькому не потрібно було йти на Переяславську Раду і підписувати союз з Москвою. Україна в Європу,а москалі в Азії,які вони нам друзі.» А поляки також в Європі. А що роблять з нашою землею та людьми».
     Кожного ранку були спори,аж поки Єфтимян не сказав Фронкові :  « Народ скоріше зрозумів нашу біду і помилку Хмельницького,склавши пісню  : « Богдане, Богдане,славний наш  гетьмане,навіщо продав Україну москалям поганим».
    Іван Франко задумався і не міг на те відповісти. Його дуже мучили минулі  помилки.
    Через деякий час поет сказав:
     «Я бачив дивний сон:»
    «Немов переді мною дивна скала,
      А я ланцем залізним стою
      А далі тисячі таких самих як я.»
               «Тепер скажу тобі,радикале Ефтимяне , що на помилках народ вчиться, як здобувати волю», ніби підбив риску своїм  думками Іван Якович Франко.
« А з твоєї донечки,Єфтим»яне,буде колись  українська зірочка – артистка і прославить Україну тими півнями і прославить наші імена. Ми докажемо, що ми  не бидло «хлопське» тій шляхті,а більше важимо на тім світі,чим  гниле шляхетське панство».
      « Чуєш,Марися ,що тобі прогнозує наш співак і поет з Нагуєвич І.Франко» , - ніби  підсумував цю розмову Троян.Франко продовжував:  « Чому Вас Єфтим»яне , вигнала польська шляхта з поконвічних земель,ось тих самих ордена славних Бучковських , Филиповських , Левандовських , Журавських,Кутницьких,Хмельницьких та багато інших поляків,знаних на Україні. В них була мета спольщити українських русинів,монголо-татари  багато русинів понищили,московські брати обрусиніли. Катерина знищила Козацьку  Січ,а дух козацький буде жити в народі доти , поки будуть битися їхні серця – ось в чому наша сила. Козацький  дух знову живе,бо  вбити тіло легше ,ніж душу.  Буде  ще багато яничарів,та Господа не можна вбити. Як ти думаєш,Єфтиме?»
    Іван Франко відпочивав три місяці,з вуст стареньких бабусь,що любили вечорами на вечорницях співати, багато писав віршів,часто Маруся запитувала – «А що ви ,паничу,все пишете та пишете.»Іван Якович дуже любив вишні. Маруся завжди приносили у ивишні. Через три місяці він виїхав до Львова. Там у якомусь виданні надрукував статтю « Марусині вишні».
     В останній раз Іван Якович приїхав у  с.Дев»ятники  в 1913 р. Він їхав у Нагуєвичі на один день. Він був хворий та почувши, що  Маруся померла,  відвідав Єфтим»яна. За Франком стежила  поліція . Іван Якович відвідав могилу  Марусі,яка в 16 років вийшла заміж і незабаром померла. Свою  літературну роботу залишив,бо  хворів, а поліція не давала  йому спокою.
     Коли дізналися в селі про приїзд поета , то Троян запросив його  на виставу: « Ой не ходи ,Грицю, та на вечорниці» в пам»ять  Марії  Романовської , поет  погодився.
      Згадували: « Ми всі пішли на виставу, яка була в діброві на поляні під місяцем , який нас освічував .Почалася вистава на підвищенні. Завіса піднялася, вийшов Троян і сказав : « Три роки тому відійшла від нас у вічність наша зірочка Маруся Филиповська, молоденький цвіт в 16 років,а скільки вистав пройшло з нею. Зник наш дорогий  соловейко , що відспівав наші пісні.Цю виставу , яку вона дуже любила , присвячуємо її пам»яті. На цю виставу прибув той , хто її любив батьківською любов»ю поета  і творив з неї наш  русинський ідеал». Після вистави ще довго  витирав очі  за втраченою співачкою Марусею,яка ,маючи 16 років ,пішла в землю у 1910р.Котилися, котилися сльози з його очей. На другий день поет з Трояном від»їхав в Нагуєвичі. В 1916 році  Івана Яковича не стало. Там  їхні душі зустрілися.

віковічні дуби,що  могли бути свідками Франкового перебування в Девятниках
    Іван Якович Франко побував у Дев»ятниках 4 місяці і один  день. Залишив  після себе згадки ще надовго тим  русинам ,що його любили.  Річницю смерті поета завжди відзначали хвилиною мовчання , а отець Стисловський відправляв Службу Божу за упокій його душі. Троян носив чорну ленту на  шапці на спомин про поета. Скільки було за  4 місяці переговорено,  скільки переспівано у садочку під альтанкою, скільки написано пісень,віршів та відпочито  від  людської суєти, тюрми та гоніння влади. Влада змінювалася та пам»ять народна не зітре  тих людей, з якими жив і творив наш земляк  Іван Якович Франко, прах якого лежить на  Личаківському цвинтарі  м.Львова.
  Хай буде йому земля пухом.


       Спогади  правнучки  Єфтимяна  Филиповського  записала  Сокальчук Алла-Дарія Степанівна і передала до бібліотеки села в 2007 році.


                                         Бібліотекар с.Дев"ятники  - Орлута Марія Іванівна
                                                            

         

                                            

ІВАН ФРАНКО і КОХАВИНА


Неодноразово, приїжджаючи до пароха с.Яйківці (нині-село Антонівка) та чекаючи в Кохавині на поїзд, Франко  складав вірші. 
Із відомих  нам - 
«У Кохавино».
Тут 26 липня 1904 року він написав вірш "Конкістадори" 

Більше див. ТУТ


 

 

Іван Франко й Антонівка

 

    « Та прийде час .І ти огнистим видом засяєш у народів вольних  колі…» 

      
          Кожне село чи місто, а це так звана Батьківщина,має своє минуле,свою історію,що передається з покоління в покоління.
        Наше село Антонівка  відоме тим , що  славетний Іван Франко разом з своїми друзями  етнографом Володимиром Гнатюком , та письменником  Михайлом Коцюбинським гостювали у наших краях, у пароха с.Яйківці Северина Бурачка.
          17 квітня 1905 року за  старим стилем (30 квітня за новим) на станції  Кохавино стояло троє середнього віку  поважних людей. Перехожі селяни , одягнені по святковому  мимоволі звертали увагу на приїжджих і  тримаючи перед собою пасхальні кошики , поспішали до церкви. Це був Великдень. Паска.
         Ніхто й гадки не мав , що цими панами є корифеї української літератури. А   їхали вони до с.Яйковець (нині  с.Антонівка), до місцевого пароха о.Северина  Бурачка.
       Франко не вперше приїжджав  до Северина Бурачка. Вони були давніми друзями – приятелями, хоч достовірно не відомо, де саме вони познайомилися.
        Неодноразово ,приїжджаючи до пароха  та чекаючи в Кохавині на поїзд , Франко  складав вірші. Із відомих  нам -  «У Кохавино», «Конкістадори».
        Відносини І.Франка та о.Северина були не просто товариські .Северин Бурачок був одним із організаторів « Маслосоюзу»,а також створив потужний на  Стрийщині осередок «Просвіти». Діяльність цього осередку була відома далеко за межами Стрийщини. І коли до Франка завітали в гості М.Коцюбинський та В.Гнатюк , які хотіли створити щось  подібне на Чернігівщині , Франко , не задумуючись , повів своїх друзів до свого приятеля  о.Северина.
       Коцюбинського цікавило все: як працює «Просвіта», її організаторські можливості , яким чином залучаються люди.
        Збереглися відомості, що саме в цей день на Великдень І.Франко разом з  старим дяком у криласі співав  вечірню чи утреню,а пізніше  брав участь у гаївках,які дуже сподобались  Гнатюку та Коцюбинському. Тут у церкві І.Франко знайшов  частину Острозької  Біблії ,про яку пізніше написав у Записках НТШ.
       У вільний час поза читанням і писанням  Франко любив ловити рибу у річці Любешка , яка  протікала  в кінці городів.
        З того часу минуло 100 років . В честь такої події, перебування  І.Я.Франка у нашому селі , місцева та районна ради вирішили увіковічнити  пам»ять закладанням гаю ім. І.Я.Франка у с. Антонівка. Це знаходиться у центрі села, біля  фігури  Пресвятої  Богородиці. Цю ініціативу активно підтримали  педколектив  і вихованці Антонівської НВК , сільський голова В.О.Благий ,фермер СФГ « Антонівка» п.П.Лизак  та  інші місцеві жителі села.
       Необхідну кількість  саджанців дубів, модрин, ялинок виділив керівник відомого в райцентр ТзОВ « Еко – Довкілля» Ярослав Турчиняк.
         За давнім християнським обрядом порохом місцевої церкви о. Андрій на цьому  місці провів молебень, і тоді почалося  закладання  майбутнього гаю. Завершилося це дійство  колективним висаджуванням  кипарисового дерева на подвір»ї місцевої церкви,на фасаді якої  встановлена  спеціальна меморіальна таблиця. Вона сповіщає про те, що дерево було висаджено з нагоди 100-річчя  відвідування І.Я.Франком нашої церкви , якій незабаром виповниться 140 років.
       У ході підготовки до літературно -  мистецького свята на  честь нашого знаменитого  земляка стало закладання  оригінального  міні – парку неподалік від церкви. Тут відтворені  стародавні атрибути, а саме : селянського подвір»я, оборогу із копами сіна, запряженого у віз коня, вуликів  та бджоляра з ложкою меду. У створені цього затишного куточка брав участь  майже кожен представник  двору.
          Одночасно на сільському  цвинтарі було  впорядковано могилу колишнього місцевого пароха о.Северина Бурачка. А на  спеціально відведеній ділянці його колишньої  парохії , яка до речі збереглася і використовується до нині , встановлено виготовлений  знаним  Львівським скульптором Романом  Романовичем пам»ятний знак про цю історичну подію.

                                        Марія Бугай,бібліотекар села Антонівка


Так виглядає сьогодні церква,в якій  30 квітня 1905 року  на Великдень І.Франко разом з  старим дяком у крилосі співав  вечірню чи утреню,а пізніше  брав участь у гаївках,які дуже сподобались  Гнатюку та Коцюбинському. Тут у церкві І.Франко знайшов  частину Острозької  Біблії ,про яку пізніше написав у Записках НТШ.





Фігура  Пресвятої  Богородиці.




            




А це нова церква в Антонівці,яка колись може знову стати місцем,де побувають славетні люди .Головне ,зберігати пам"ять про це.Мешканці Антонівки це вміють і роблять




Це цікаво

Вражаючі факти про Івана Франка

Про те, хто такий Іван Франко, нагадувати не варто. Постать українського генія, який володів 14-ма мовами і займався десятком різних видів творчої діяльності, повинна бути прикладом щоденного наслідування для кожного. Творча спадщина Франка вражає, а його працездатності дивуються найбільші трудоголіки сучасності.
Маленький мольфар
Іван Франко – це унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном. 

Іван Франко, учень третього класу Дрогобицької гімназії (із групового фото 1870 р.)
Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським ім’ям. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І ось цей малий Мирон володів надзвичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів цього надзвичайного дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару. Дослідники погоджуються, що цей епізод швидше за все таки мав місце у дитинстві Франка. Найдивовижнішим у цьому є не те, що малий Мирон був такою собі химерною, навіть трохи дивною дитиною, а те, що він замість того, щоб стати сільським ворожбитом чи чарівником, став одним із провідних європейських інтелектуалів. 
Франко у цифрах
Іван Франко прожив неповних 60 років земного життя, з них понад 40 років віддав активній творчій діяльності. 
У практичному підсумку ці 40 років – це 6000 творів. Це означає, що кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем чи новелою, або й повістю, романом чи монографією. За час активної творчої діяльності Франка в нього вийшло 220 окремих видань, це означає, що кожного року Франко видавав 5-6 книжок. Серед сучасних письменників таких титанів немає, а колосальна працездатність Франка просто вражає. 
Перший фаховий літератор
Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. 
До нього наші літератори здебільшого у літературу бавилися. А якщо й працювали серйозно, то вижити з цього не могли. І незважаючи на те, що всі звикли вважати, що Франко – бідний-бідний письменник, що мало місце в його біографії, він заробляв доволі непогано. Вартує подивитися на Франкову садибу, яка колись була на околиці Львова, а тепер розташована в одному з найбільш елітних районів міста біля Стрийського парку. Не всі українські письменники можуть дозволити собі сьогодні такий особняк навіть у кредит, причому Франко, виплачуючи банку позику, ще й утримував жінку і чотирьох дітей. Саме завдяки літературній та журналістській діяльності Франко умів давати раду собі і своїй великій родині.
Забув про весілля через вірш
Шлюб Ольги Хоружинської та Івана Франка став, як казали гості на весіллі, символом єднання Галичини і Наддніпрянщини.

Ольга з чоловіком Іваном Франком. Київ, травень 1886 р
 Молодята вінчалися далекого 1886 року в Києві. Проте щастю закоханих мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника. 
Діти і тварини
Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні.
https://2.bp.blogspot.com/-Qipf-2umRto/Vwo98djhvxI/AAAAAAAACFo/Yff1vd1AbgIbzSFafe5RvN9eDFOzGj6IQ/s1600/01.jpg
Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. Іван Якович працював, а в оселі товклося восьмеро дітей. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати бузька. А в кутках іще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці і лікували вдома. 
Петро Франко – летун УГА
Варто також згадати, що Франків син Петро, як відомо, був одним із засновників «Пласту», а також одним із перших, хто долучився до руху Українських Січових Стрільців, згодом сотником Легіону УСС.

Петро Франко
 Проте мало хто знає, що Петро Франко також був одним із засновників української військової авіації. Він очолював підрозділ летунів УГА і в цьому питанні був, можна сказати, на передовій, адже тоді авіація була найновішим досягненням прогресу. Що важливо підкреслити, Іван Франко не лише висував і пропонував певні політичні гасла чи ідеї, якими він прислужився національно-визвольному рухові. Він віддав йому найцінніше, що в нього було, – власного сина Петра, який продовжив батьківську справу у боротьбі за Україну цілком практично – у війську.
Рибалка-ас
Він умів працювати, він умів відпочивати. Так можна сказати і про Франка. Більше того, Франко і тут став першопрохідцем, адже саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині.
 Іван Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який Франко написав з цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали. Але найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилина, Франко брав сіті і їхав кудись за Львів, бо, як жартував поет, у Полтві нічого доброго спіймати не можна було. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, при чому власного виробництва. У риболовлі Франко був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель голими руками. Також письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся. 
Перший український політик
Сьогодні мало хто пам’ятає, що саме Франко був першим головою першої української політичної партії – Русько-української радикальної партії. І. Франко, очолюючи її, став першим справжнім українським політичним лідером. 
Не просто громадським діячем, а фаховим політиком. Також один із маловідомих фактів Франкової політичної діяльності – підтримка феміністичного руху. Він підтримував видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
Політичний провидець
Франко володів також даром політичного передбачення. Він був одним із перших у цілій Європі, хто передбачив крах ідеології марксизму. Франко у своїх працях, зокрема у трактаті «Що таке поступ?», написав, що Енгельсова народна держава згодом стане справжньою народною тюрмою, як згодом і сталося. А ще, до прикладу, жахливі картини з поеми Мойсей, як мати їсть тіло свого плоду. Багато хто з дослідників стверджує, що в такий спосіб Франко якимось внутрішнім зором передбачив Голодомор. 

«Я вірю в Бога, але не так, як ви усі»
Поширена думка, що Франко був атеїстом. У радянські часи цю тезу підтримували і навіть спеціально для цього фальсифікували твори Франка. Насправді Франко не був атеїстом, адже виріс у побожній родині. Його батько, коваль Яків, який викував хрест на честь скасування панщини і подарував церкві коштовне Євангеліє, був одним із найбільших жертводавців Нагуєвицької церкви. Дитинство Франка було сповнене селянської релігійності, а от потім він почав шукати свій власний шлях до Бога. Проте його вільнодумство не заважало йому досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицькими священиками та навіть співати при Службі Божій. Наприкінці життя одній із своїх сучасниць Франко сказав: «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі». Франко вірив у Бога, і багато творів свідчать про це, – стверджує Богдан Тихолоз, – але його віра була понадконфесійною. Як і Шевченко, він був глибоко віруючою людиною, проте пройшов свою тернисту дорогу до цієї віри. Як і митрополит Андрей Шептицький, з яким у письменника були приязні взаємини, Франко став Мойсеєм свого народу. 
Богдан Тихолоз, Галина ЧОП

 Ці пісні,на слова І.Франка давно стали народними



«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»


Ой ти, дівчино, з горіха зерня, 

Чом твоє серденько - колюче терня?

Чом твої устонька - тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром, 

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі, 

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх - для мене скрута, 

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.
 

 «Як почуєш вночі...»

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна
,Не дивися в той бік, моя пташко.
 То не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко. 
Так прощай же, прощай, 
не чекай більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі замість слів про любов
Посилаю я муки і сльози. 
Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було – схороню аж у серце на дно…
Не шукай між людьми більше правди. 







до 160-річчя з дня народження
2.02.2016р.
Іван Франко про важливість створення бібліотек

         На перший погляд, наголошував письменник у 1886 р., могло видатись, що кількість початкових шкіл (школи були створені у 2937 галицьких волостях, не враховуючи Львова і Кракова), була цілком достатньою для такого «бідного і занедбаного краю, як Галичина». Однак, попри таку кількість навчальних закладів, селяни і надалі не отримували навіть елементарної освіти. І.Франко спирався у своїй заяві на статистичні дані: 4 876 614 галичан не вміли ні читати, ні писати; читати - лише 1 731 202, а з них тільки 939 122 вміло читати і писати. А у статті «Формальний і реальний націоналізм» він ще різкіше висловився: «Нація, котра помирає з голоду, в котрій 90 % людей не вміє ні читати, ні писати і не має de facto ніякої політичної волі, така нація потребує хліба, азбуки і конституції...» (Анна Рибалка. Іван Франко про важливість створення бібліотек та читалень для поширення освіти в Україні // ВКП. – 2005. – №12. – c. 42-46.). 

Немає коментарів:

Дописати коментар