ІВАН ФРАНКО Й КОХАВИНА

ІВАН ФРАНКО і КОХАВИНА

На теперішніх картах назви Кохавина не знайдеш. За радянських часів цю знамениту відпустову місцевість, яку називали Галицьким люрдом було приєднано до селища Гніздичів Жидачівського району Львівської області та є зараз його південної частини. Назва ж збереглася в місцевій паперовій фабриці "Кохавинка".

Чотири століття тому селище Гніздичів (тоді – поселення Кохавина) біля Жидачева було популярне не лише серед українців, а й поляків. Нині досі не повернули ні назву «Кохавина» на мапу Львівщини, ні оригіналу чудотворної ікони Богородиці, вивезеного з України. Про славетні часи цих місць свідчить костел Кохавинської Богоматері (тепер – церква Покрови Пресвятої Богородиці).

Неодноразово ,приїжджаючи до пароха с.Яйківці  та чекаючи в Кохавині на поїзд , Франко  складав вірші. Із відомих  нам -  «У Кохавино».

Тут 26 липня 1904 року він написав вірш "Конкістадори" із циклу Semper tiro, в якому є такі слова:

 

По бурхливім океані

Серед пінявих валів

Наша флота суне, б’ється

До незвісних берегів.

Плещуть весла, гнуться щогли…

Ось і пристань затишна!

Завертай! І бік при боці!

І стерно біля стерна!

Кидай якорі! На берег

По помостах виходи!

Нічичирк! Ще ледве дніє…

Пусто скрізь…Ставай в ряди!

Сонний город ще дрімає…

Схопимо його у сні…

Перший крик — наш окрик бою

І побіднії пісні.

Та заки рушать, пускайте

Скрізь огонь по кораблях,

Щоб всі знали, що нема нам

Вороття на старий шлях.

Бухнув дим! Хлюпоче море…

Щось мов стогне у судні…

Паруси залопотіли,

Наче крила огняні.

Гнуться реї, сиплять іскри,

Мов розпалені річки…

Снасть скрипить… Високі щогли

Запалали, мов свічки.

Що за нами, хай навіки

Вкриє попіл життьовий!

Або смерть, або побіда! —

Се наш оклик бойовий!

До відважних світ належить,

К чорту боязнь навісну!

Кров і труд ось тут здвигне нам

Нову, кращу вітчину!